Ukraine's.Inside.Review

Україна: погляд зсередини

Публікації

Археологічне закриття козацької Самарі

Анонс емоційний

Впродовж минулого року в місті Дніпро почалася така собі вієремія щодо передатування міста від 1524 року від часу заснування “козацької Самарі”, котру безпідставно чи то з дуру, чи з великого розуму, почали називати “Старою Самар’ю”. При цьому активно доводилося, що це підтверджено археологією, що археологи це доводять…

Впродовж 2001-2016 рр. було накопичено велику кількість помилок, в тому числі і моїх, через некритичне ставлення до джерел, а також через власні омбіції та певну некомпетентність.

Завдяки Яні Коваль і Владу Войцеховському ми змогли привернути увагу громадськості і винести проблему у публічний простір. Але науковий світ реагує значно повільніше. І тільки зараз наукова стаття щодо цієї проблеми закінчена. Вона написана групою археологів. Зараз ми вирішуємо – хто саме підпише цю працю, а хто розроблятиме інші питання цієї проблеми.

Відповідно, статтю даємо доки що без підписів і посилань, ілюстрації, наведені в цій інтернет-версії можуть не співпадати із остаточним варіантом.

Отже – з завтрашнього ранку – починаємо.

Частина 1

У 2000 р. в тодішньому м. Дніпропетровську вийшов друком нарис місцевих краєзнавців-аматорів «Городок старинный запорожский Самарь с перевозом», у якому на підставі різноманітної інформації доводилося існування у XVI–XVII ст. на північній околиці міста козацького поселення Самарь. Серед використаних джерел чільне місце посідала грамота польського короля Стефана Баторія 1576 р., що навіть відобразилось у назві вказаної роботи, яка є майже прямою цитатою фрагмента цього документа.

Зазначена книга зацікавила дослідників Дніпропетровського національного університету (далі – ДНУ), внаслідок чого в 2001 р. З.П. Маріна й В.А. Ромашко розпочали перші офіційні розвідки і розкопки на території лісопаркової смуги біля сел. Шевченка, де розташовується пам’ятка історії національного значення Новобогородицька фортеця. Паралельно з цим, В.М. Шалобудов почав здійснювати особисті розвідки території фортеці.

Дослідження З.П. Маріної та В.А. Ромашка 2001–2003 рр. дозволили виявити не тільки потужний культурний шар кінця XVII–XVIII ст., але й відкрити і дослідити житло-землянку кінця XVII ст., котре було інтерпретоване житлом будівничих Новобогородицької (Богородицької) фортеці. Наслідком обробки керамічних знахідок стало датування культурного шару кінцем XVII–XVIII століть.

Індивідуальні розвідки В.М. Шалобудова за допомогою металодетектора дали величезну кількість підйомного матеріалу – нумізматичного, сфрагістичного, ставрографічного тощо. На перший погляд, отримані знахідки підтверджували наявність на зазначеній території великого поселення періоду XVI–XVII, котре виводило історію території далеко за межі існування Новобогородицької фортеці – Старосамарського ретраншементу. Зокрема, слід згадати і торговельну пломбу з написом на бандеролі «15Z4», та численні знахідки польських монет першої половини XVII століття.

З 2005 р. науково-дослідна Лабораторія археології Придніпров’я ДНУ під керівництвом І.Ф. Ковальової розпочала власні офіційні розвідки і розкопки як на території пам’ятки, так і навколо неї, при цьому індивідуальні розвідки тривали. Наслідками цих синтетичних досліджень стали численні відкриті й досліджені житлові споруди, некрополі тощо, а також яскраві комплекси індивідуальних знахідок. Деякі з відкритих об’єктів були визначені належністю саме до козацької Самарі, зокрема – шинок і житловий комплекс на південь від фортеці.

Проблема необхідності ревізії попередніх тверджень щодо існування козацького поселення Самарь XVI–XVII ст. стала нагальною після початку потужної інформаційної кампанії у м. Дніпро в 2017 р., коли виникла ідея щодо передатування міста на підставі зображення на одній з торговельних пломб, знайдених на території пам’ятки, напису «15Z4», яке може означити дату – 1524 р. Втім, інтерпретація зображеного на пломбі числа та його значення на сьогодні є питанням дискусійним. Ця пломба знайдена В.М. Шалобудовим на самому початку досліджень Новобогородицької фортеці в 2001–2002 роках як підйомний матеріал та не зафіксована у жодних звітних археологічних документах, окрім наукових публікацій та внутрішніх звітів ДНУ. Ще одна торговельна пломба з позначкою «Z5», за свідченням І.Ф. Ковальової, «знайдена у культурному шарі поза житловими спорудами».

Здавалося таке значне поселення – містечко, мало б неодноразово згадуватися у писемних джерелах та позначатися на картах регіону. Проте ґрунтовніший аналіз джерел дав абсолютно протилежні результати. Виявилося, що в архівних документах XVI–ХVII ст., як писемних, так і картографічних, абсолютно відсутні будь-які відомості щодо існування поселення у пригирловій частині течії р. Самара до моменту заснування там Новобогородицької фортеці. Також з’ясувалося, що неодноразово згадувана грамота польського короля Стефана Баторія 1576 р., на якій власне і ґрунтується твердження про існування доновобогородицької козацької Самарі, не достовірний документ XVI ст., а, як було з’ясовано ще історіографом XVIIІ ст. Г. Ф. Міллером, та підтверджено подальшими дослідженнями, є підробкою періоду Нової Січі (1734–1775 рр.). Виникнення фальсифікату грамоти польського короля XVI ст. пов’язано з діяльністю межових комісій 1740-х–1760-х рр., та спробами Війська Запорозького низового обґрунтувати перед російським урядом свої права на землеволодіння. Більше того, давно було введено до наукового обігу справжній універсал Стефана Баторія, даний дніпровським козакам у 1578 р. Цей документ, складений польською мовою, не містить у своєму тексті жодних згадок про містечко Самарь і перевіз біля нього.

Частина 2

Таким чином, гіпотеза щодо існування козацької Самарі, що ніби передувала Новобогородицькій фортеці, вже з самого початку свого виникнення базувалася не на інформації аутентичних джерел XVI–XVII ст., а вибудовувалася на основі сфальшованого документа, виготовленого майже на два сторіччя пізніше від часу, коли, за припущеннями деяких дослідників, була заснована гіпотетична Самарь. Сама назва поселення «Самарь» вживається лише у підробленій грамоті Стефана Баторія і відноситься до XVIII ст. До спорудження Новобогородицької фортеці у джерелах XVI–XVII ст. такого топоніму в пониззі р. Самара не фіксується. Тільки з кінця XVII ст. назва «Самара», як альтернативна, починає застосовуватися до Новобогородицької фортеці, яка на самому початку свого будівництва влітку 1688 р. називалася просто «Самарська фортеця». І тільки після церковного освячення новозбудована оборонна споруда стала іменуватися на честь Пресвятої Богородиці.

Незважаючи на повну відсутність у писемних та картографічних джерелах XVI–XVII ст. навіть натяків на існування у цей період будь-якого поселення на місці пізнішої Новобогородицької фортеці, за твердженням групи дослідників, які проводили розвідки та розкопки на території фортеці, відкриття козацької Самарі все ж таки відбулося за допомогою археологічного матеріалу. Внаслідок багаторічних археологічних досліджень, окрім поодиноких знахідок речей вигляду XVI – першої половини XVII ст. та монет того ж часу, які в основному походять з підйомного матеріалу, разом з об’єктами кінця XVІI – другої половини XVІIІ ст. періоду Новобогородицької фортеці – Старосамарського ретраншементу, на пам’ятці відкрито два комплекси, що на думку авторів розкопок безпосередньо належать поселенню, яке ніби існувало у доновобогородицький час. Насамперед, це шинок, досліджений у 2005– 007 рр. та житловий комплекс, досліджений у 2012 році.

Перший виявлений об’єкт був розташований на відстані близько 50 м на південний захід від південно-східного напівбастіону фортеці. Приміщення шинка являло собою споруду напівземлянкового типу загальною площею близько 50 кв. м. Надзвичайно цікавою виявилася знахідка житлового комплексу, розташованого на відстані близько 70 м на південний захід від південно-західного бастіону фортеці. Комплекс складався з трьох будівель – напівземлянок і землянки та 11 господарських ям. Його особливістю є те, що, на думку дослідників, на площі понад 300 кв. м були знайдені садиби саме часів так званої «козацької Самарі», не забудовані пізнішими спорудами Новобогородицької фортеці – Старосамарського ретраншементу.

З огляду на те, що обидва об’єкта знаходяться в межах території, на якій у 1688 р. розташувався посад Новобогородицької фортеці, виглядає щонайменш дивним факт відсутності у документах періоду спорудження фортеці, складених військовими, згадок про будь-яку попередню життєдіяльність, або нещодавні її залишки в районі проведення будівельних робіт. Не міститься інформація про існування на місці, або поблизу будівництва фортеці якогось козацького поселення, а тим більше – укріпленого містечка, і в численних скаргах запорожців на адресу уряду Московської держави та гетьманської адміністрації з приводу спорудження у пониззі Самари нової московської фортифікаційної споруди. Також слід відмітити, що перша згадка в писемних джерелах існування шинкарського промислу на території пам’ятки відноситься саме до 1688 р. Так, у листопаді того ж року з Москви, до нещодавно побудованої Новобогородицької фортеці, надійшов царський указ, що дозволяв селитися на фортечному посаді 1000 родинам переселенців з Лівобережної України (Гетьманщини), і тим поселенцям наказано було «торговать всякими товары и шинковать питьем поволною торговлею».

Частина 3

Ще один важливий момент, котрий залишився поза увагою дослідників, – незабудованість території на північ від знайдених комплексів у напрямку до валів фортеці. Проте, такий вільний від забудови простір має визначення у фортифікаційній термінології: це так звана «еспланада», тобто відкритий незабудований та прострілюваний простір перед фортечними стінами та бастіонами. Ширина еспланади Новобогородицької фортеці складає близько 50–70 метрів, і саме поза межами еспланади знаходиться і місце розташування шинка, і місце розташування житлового комплексу так званої «козацької Самарі». Складається враження, що розміщення шинка та житлового комплексу від самого початку було сплановано з урахуванням наявності елементу західноєвропейської бастіонної фортифікації – еспланади, тобто вони були побудовані вже під час існування Новобогородицької фортеці. Таке спостереження підтверджується і писемними джерелами, адже в них прямо повідомляється, що заселення посаду фортеці відбулося не одночасно з її спорудженням, а через деякий час.

Датування виявлених в межах посаду Новобогородицької фортеці археологічних об’єктів відбувалося в основному на підставі нумізматичного матеріалу. Зокрема, шинок (розкоп ІІІ) був датований за півтораками (чехами) короля Сигізмунда ІІІ Вази (1587–1632 рр.), а також шведською та прусською срібними монетами першої половини-середини XVII ст., а кінцевий етап існування – за копійкою царя Федора Олексійовича (1676–1682 рр.). Час існування житлового комплексу (розкоп VIIІ) так само визначений за численними (133 екз.) знахідками європейських та московських монет кінцем XVI–XVII ст. При цьому, в межах розкопу VIIІ були також виявлені 12 екз. копійок і одна денга спільного правління царів Івана та Петра Олексійовичів (1682–1696 рр.), 2 екз. так званих «севських чехів» зразка 1686–1687 рр. та 4 екз. дротяних копійок правління Петра І.

Відсутність у нумізматичних матеріалах з заповнень шинку і житлової забудови монет, датованих часом будівництва фортеці, та наступних років її існування, дозволили дослідникам зробити висновки, що ці споруди визначаються часом не пізніше 1688 р., і належать до так званої «козацької Самарі». Але, слід зазначити, що в процесі визначення досліджуваних комплексів не були враховані особливості нумізматичного обігу на українських землях у XVII–XVIII ст., тобто тривалість використання європейських і московських монет цього періоду, а датування відбулося виключно за часом їх карбування. Проте наявність таких принципово важливих особливостей має вирішальне значення для датування вказаних археологічних об’єктів.

У кінці XVII – на початку XVIII ст., грошове господарство Гетьманщини характеризувалося змішаним складом. У грошовому обігу масово перебували монети Речі Посполитої (переважно емісій 1620-х рр. та 1650–1660-х рр.), прибалтійських володінь Швеції (в основному часів правління короля Густава ІІ Адольфа Вази 1621–1632 рр. та королеви Христини І Августи Вази 1632–1654 рр.), Бранденбурга, Пруссії, Голландської республіки (переважно талери і флорини), Священної Римської імперії. З 1650-х у грошовий обіг українських земель почали систематично надходити московські монети, які використовувалися одночасно з традиційними європейськими грошами. Десятки скарбів кінця XVII – першої половини XVIII ст., що походять з території Лівобережної України, містять у своєму складі європейські та московські, в основному срібні, монети початку – другої половини XVII століття. Але найпоширенішими монетами на ринку Гетьманщини були півторак (1,5 гроша) або чех, карбування 1620-х рр. і трояк (3 гроша) Речі Посполитої першої половини XVII ст., що стало причиною їх масової підробки, адже зазвичай «фальшивомонетники карбують лише поширену на ринку монету, щоб фальшивим грошам легше було загубитись серед справжніх».

Відомості про широке застосування у грошовому обігу на території Новобогородицької фортеці європейської монети, зокрема півтораків (чехів), є і в документах кінця ХVІІ ст. Так, у вже згадуваному царському указі про поселення на новобогородицькому посаді 1000 сімей-переселенців з Лівобережної України, мова йшла про те, що жителі, які збиралися виготовляти і продавати алкогольні напої, мали з кожної бочки вина платити в царську казну «по ефимку чехами и мелкими серебряными денгами». Під терміном «мелкими серебряными денгами» треба вбачати європейські та московські монети розмінних номіналів та випусків різних десятиліть ХVІІ ст. Слід зазначити, що саме такі дрібні монети складають більшість нумізматичних знахідок на пам’ятці, а півтораки (чехи) 1620-х рр., в тому числі й фальшиві, взагалі є найбільшою групою серед монет ХVІІ ст., виявлених на території фортеці.

Частина 4

Таким чином, співставляючи інформацію писемних джерел та дані археологічних досліджень, можна зробити висновок, що на території Новобогородицької фортеці існувала грошова система, ідентична грошовій системі Гетьманщини, тобто була змішаною. І це не є дивним, адже у перші роки існування фортеці основний потік переселенців складався з вихідців із різних полків Гетьманської України, які й принесли на територію фортеці звичну для них грошову систему. Як і на Лівобережній Україні, в грошовому обігу на території фортеці в основному переважали західноєвропейські монети. Значна кількість знахідок московських монет може бути пов’язана з гарнізоном із центральних районів Московської держави.

Домінування у грошовому обігу Лівобережної України у кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст., переважно європейських монет усіх попередніх десятиліть ХVІІ ст., фіксується і у писемних джерелах Московської держави. Крім того, в архівних документах є згадки про доволі активне використання на території Гетьманщини у кінці ХVІІ ст. не тільки монет випуску початку – другої половини ХVІІ ст., але і грошей більш раннього часу, а саме ХVІ ст. Так, зокрема, М.Ф. Котляр з цього приводу зазначає наступне: «Домінуюче становище польської, литовської та західноєвропейської монети на Лівобережній Україні визнавав і російський уряд. Наприклад, жалувана грамота царів Івана та Петра і царівни Софії 1689 р. дозволяла ігуменові Кирилівського монастиря в Києві брати мостівщину у польських грошах, напівгрошах і пенязях «старинних польських денег», а вся сума мостового становила «три тисячі золотих полских на год». Цей запис надзвичайно важливий для розуміння становища, яке склалося у грошовому обігові України, зокрема, – констатацією факту, що на ринку знаходяться напівгроші, монета ХVІ ст., яка в ХVІІ ст. вже не карбувалась, проте дожила до кінця 80-х років ХVІІ ст. Термін «старинних полских денег», на нашу думку, може вказувати не лише на напівгроші, а й взагалі на монети Сигізмунда ІІІ, головним чином, 20-х років ХVІІ ст., які переважають серед монет Речі Посполитої із скарбів Лівобережжя не тільки кінця ХVІІ ст., але й перших десятиріч ХVІІІ ст.».

Використання на території Гетьманщини у кінці ХVІІ ст. монет ще ХVІ ст. підтверджується і археологічними матеріалами. Так, наприклад, у скарбі, датованому кінцем ХVІІ ст. з с. Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області, найстарішими монетами якого є 3 екз. чеських грошів ХІV ст. часів правління короля Карла І (1346–1378 рр.), а наймолодшою – левандаальдер Оверісселя (Голландська республіка) 1692 р., присутні 8 екз. півгрошів початку ХVІ ст. короля Олександра Ягеллончика (1501–1506 рр.). Півгрош 1518 р. короля Сигізмунда І Старого (1506–1545 рр.) та півгрош 1559 р. короля Сигізмунда ІІ Августа (1548–1572 рр.) є найстарішими монетами скарбу кінця ХVІІ ст. з с. Змітнів Сосницького району Чернігівської області. Цікавим, в цьому контексті, є і скарб з с. Нові Безрадичі Обухівського району Київської області, що частково зберігається в Ермітажі. Скарб датований кінцем ХVІІ ст. та складається з монет дрібних номіналів Польщі, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Пруссії, Швеції та Московської держави кінця ХV–ХVІІ ст. Найстаріша монета скарбу – півгрош Яна Ольбрахта (1492–1501 рр.), наймолодша – шостак Яна ІІІ Собеського (1676–1696 рр.), карбований у 1683 р. У складі скарбу присутні наступні монети часів правління королів Олександра Ягеллончика та Сигізмунда І Старого: півгроші польські 1507 р. та литовські 1509 р., гроші польські 1527–1528 рр., 1545–1547 рр., литовські 1535–1536 рр., гданські 1537–1540 рр. Номінали часів правління короля Сигізмунда ІІ Августа представлені півгрошами литовськими 1546–1565 рр., грошами 1546–1547, 1555, 1559 рр. До періоду правління Стефана Баторія належать гроші гданські 1578–1579 рр., трояки коронні та литовські 1581–1585 рр. Крім того, у скарбі присутні гроші прусські карбування 1528–1535 рр.

Частина 5

Факт присутності в грошовому обігу Гетьманщини кінця ХVІІ литовських, польських та західноєвропейських монет ХVІ ст. пояснює знахідки на території Новобогородицької фортеці литовського півгроша (напівгроша) часів Сигізмунда І Старого, карбованого у 1509 р. Поганий стан збереженості монети, – зображення на ній майже стерті, вказує на її довготривалий обіг. Якщо враховувати усі вищенаведені аргументи щодо знаходження у грошовому обігу Лівобережної України кінця ХVІІ ст. монет ХVІ ст., а також стан знахідки, то наявність цієї монети в археологічному матеріалі слід розглядати не як доказ існування у ХVІ ст. у пониззі р. Самара якогось стаціонарного поселення, а як ще одне матеріальне підтвердження факту використання на українському ринку в кінці ХVІІ ст. грошей польсько-литовської унії ХVІ ст. Скоріше за все, цей півгрош 1509 р., потрапив до Новобогородицької фортеці, як і всі інші знайдені на території пам’ятки європейські монети ХVІІ ст., разом з переселенцями з різних полків Гетьманщини, які заселили її посад, або з козаками зі складу тих же лівобережних полків, які, згідно з повідомленнями джерел, власне, і будували цю фортецю, а також періодично надсилалися для підсилення її гарнізону.

Те ж саме стосується і знайдених у 2012 р. московських грошей ХVІ ст. – денги Івана ІV Грозного (1533–1584 рр.) випуску 1547 р., та копійки Федора Івановича (1584–1589 рр.), з тією тільки різницею, що ці монети могли потрапити на територію фортеці, як з вихідцями з Лівобережної України так і з московськими вояками гарнізону. У згаданому вище скарбі кінця ХVІІ ст. з с. Нові Безрадичі, разом з монетами московських правителів кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. Бориса Годунова, Василя ІІІ Шуйського та Дмитра Самозванця, наявна дротяна копійка Івана ІV та денга Федора Івановича. У 1860 р. у Києві на території Старого міста під час земляних робіт було знайдено скарб, датований кінцем ХVІІ ст., що складався з 30.000 дротяних монет Московського царства. У скарбі були присутні гроші практично всіх московських монархів ХVІ–ХVІІ ст., починаючи від Івана ІV і закінчуючи Петром І. Дротяні монети Московської держави також входять до складу Глинського скарбу, в якому присутні як копійки Федора і Петра Олексійовичів, так і Івана ІV, його сина і подальших правителів Московського царства. Не менш насичений у датуванні – Сопицький скарб та багато інших.

Таким чином, масовий нумізматичний матеріал XVI ст. на території Новобогородицької фортеці, фактично, відсутній. Поодинокі знахідки півгроша 1509 р. та двох екземплярів московських дротяних монет, так званих «чешуєк», середини та кінця ХVІ ст. не можуть бути визначальним матеріалом, оскільки їхнє побутування в грошовому обігу Лівобережної України фіксується у писемних джерелах та археологічних матеріалах (скарбах) і наприкінці ХVІІ ст., тим більше, що вони походять з горішнього перевідкладеного культурного шару. Велика кількість європейських і московських срібних монет ХVІІ ст. може бути обумовленою часом власне Новобогородицької фортеці, оскільки, за документами, українські хвилі переселення після заснування укріплення прямували з різних полків Гетьманщини, а московські ратні люди походили як з центральних, так і з північно-західних регіонів країни.

Існування на територіях присамарських містечок наприкінці XVII – на початку XVIII ст. такої ж змішаної грошової системи як і у Гетьманщині, підтверджують і нумізматичні знахідки з сусідньої та хронологічно майже тотожної Новосергіївської фортеці (1689–1711 рр.). Тільки різниця між цими фортифікаційними спорудами полягає у тому, що на відміну від Новобогородицької фортеці немає жодних припущень щодо існування на місці Новосергіївської більш ранніх поселень XVI–XVII ст. Проте у підйомному матеріалі з території цієї пам’ятки також зустрічаються монети першої – другої половини XVII століття.

Подібна ситуація складається і з іншими комплексами індивідуальних знахідок.

Частина 6

Відсутність датованих аналогій призвела до того, що частина натільних хрестів, знайдених внаслідок індивідуальних розвідок В.М. Шалобудова і не прив’язана до визначеного культурного шару, була віднесена до періоду так званої «козацької Самарі». Проте, завдяки розкопкам некрополів у містах центральної частини Московської держави та східних колонізованих території XVII–XVIII ст. впродовж останнього десятиліття, стало відомо, що подібні хрести, зокрема – псевдоенколпіони, перебували у вжитку і на початку XVIII ст.

Матриці особистих печаток, у тому числі й часів гіпотетичної Самарі, інтерпретувалися переважно за «Малоросійським гербовником», без залучення профільних фахівців, тоді як поступово виявляються аналогії опублікованим знахідкам саме часів Новобогородицької фортеці або Старосамарського ретраншементу. Зокрема, це стосується печатки із «палаючим серцем» або пломбіратора «печать добра человека».

Певною мірою надійним свідченням існування в ХVІ – другій половині ХVІІ ст. так званої «козацької Самарі» міг би виступити найчисленніший матеріал – кераміка. Але співставлення з синхронним керамічним матеріалом – посудом і кахлями, що походить з сусідніх регіонів України, показує, що ці знахідки належать саме до періоду Новобогородицької фортеці, в кращому разі до середини-другої половини XVII ст., як нижньої хронологічної межі побутування кераміки такого типу. При цьому побутова кераміка ХVІ ст. в матеріалах пам’ятки відсутня взагалі.

Отже, якщо враховувати особливості грошового обігу на території Гетьманщини наприкінці XVII ст., час побутування масового матеріалу, зокрема кераміки, наявність еспланади та писемні джерела періоду заснування фортеці, то стає зрозумілим, що досліджені археологічні об’єкти – шинок і житлова забудова, навряд чи мають відношення до так званої «козацької Самарі», а скоріше за все належать посаду Новобогородицької фортеці. Більше того, відсутність монет кінця 1680-х рр. та наступного десятиріччя дає змогу провести більш точне датування обох комплексів, а проведений аналіз писемних джерел допомагає пов’язати час їх існування з конкретними історичними подіями.

Так, з архівних документів відомо, що на початку квітня 1690 р. у Новобогородицькій фортеці спалахнула епідемія чуми. Наприкінці квітня гетьман І.С. Мазепа сповіщав севського воєводу І.Ю. Леонтьєва, що у фортеці щодня помирало по декілька десятків людей. Про подальші події, пов’язані з чумою у Новобогородицьку, дізнаємося з листа гетьмана до царів Івана та Петра від 17 травня того ж року. У цьому документі І. Мазепа повідомляв до Москви, що на той час у фортеці від хвороби померли сам воєвода О.І. Ржевський разом зі своїм сином та багато ратних людей. Сподіваючись врятуватися від страшної хвороби, більшість військових та жителів посаду втекли з Новобогородицька. Покинувши фортецю, вони переховувалися у степах та балках, а також на дніпровських островах «и по тых розных местцах одны померли, а другие еще живо обретаючися, один од другого криются, з яких померлых на пустых оних местах непогребение лежат тела». На додаток до цього трапилася пожежа, в результаті якої вигоріла половина фортеці .

Ймовірно, саме з епідемією чуми 1690 р. і пов’язано припинення існування шинка та виявленого в 2012 р. житлового комплексу. На це вказує і зафіксований археологами, які проводили дослідження, факт загибелі будівель у вогні. Відсутність у заповненнях споруд обох комплексів монет з датами періоду життєдіяльності фортеці, тільки підтверджує їх нетривале існування в межах осені 1688 – весни 1690 рр., адже значна кількість монет нового карбування навряд могла відразу швидко опинитися у віддаленій прикордонній фортеці. Тому в грошовому обігу на території фортечного посаду, особливо у найбільш ранній час його існування – до чуми 1690 р., як і на території усієї Лівобережної України, продовжували використовуватися монети європейських держав та Московського царства всіх попередніх десятиріч XVII ст., і навіть нечисленні монети, що дійшли з XVI ст. Існування на території фортеці змішаної грошової системи, що потрапила до неї, як і всі інші елементи матеріальної культури XVII ст., разом з переселенцями з Гетьманщини та вояками гарнізону, пояснює численні знахідки на площі пам’ятки європейських та московських грошей практично всього XVII ст., а також монет XVI ст. Отже, є цілком логічним, що датування виявлених в археологічних комплексах фортеці кінця XVII – початку XVIII ст. монет може бути абсолютно відмінним, але всі вони пов’язані з існуванням одного об’єкта – Новобогородицької фортеці 1688–1711 рр.

Частина 7

Утім в датуванні комплексів, виявлених на посаді Новобогородицької фортеці, спостерігається ситуація, коли при визначенні часу побутування тієї чи іншої будівлі до уваги в основному беруться нумізматичні знахідки. При цьому датування всієї споруди відбувається за часом карбування наймолодшої з присутніх у її заповненні монет, масовий побутовий матеріал зазвичай до уваги не береться. Так, якщо у двох виявлених спорудах або господарських ямах міститься ідентична кераміка, цвяхи та інші побутові та господарські речі, але в одній найбільш пізньою за датуванням є монета (або монети) першої половини XVII ст., або навіть першої половини-середини 1680-х рр., а в другій – будь яка монета кінця XVII – початку XVIII ст., починаючи з 1688 р., то у першому випадку виявлений об’єкт датується періодом доновобогородицької козацької Самарі, а другий вже відносять власне до Новобогородицької фортеці. В основному саме завдяки такому методу датування і відбулося «археологічне відкриття» козацької Самарі XVI–XVII ст. в матеріалах Новобогородицької фортеці кінця XVII – початку XVIII ст. Проте, з огляду на те, що на території фортеці існував змішаний грошовий обіг, подібний до обігу Гетьманщини, стає зрозумілим, що такий підхід до хронологічного визначення виявлених у ході розкопок археологічних об’єктів є абсолютно невірним. При великій різноманітності грошей, присутніх на ринку, відмінних, як за датами карбування, так і за географічним походженням, у об’єктах, що належать до часу існування Новобогородицької фортеці можуть міститися європейські та московські монети XVII і навіть XVI ст. будь-яких років випусків. При цьому монети XVI – другої половини XVII ст. у заповненнях будівель можуть зустрічатися як разом з монетами кінця XVII – початку XVIII ст., так і окремо від них.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, виникає переконання, що докази існування козацької Самарі дуже умовні. На нашу думку, твердження стосовно реальності цього поселення, що в основному ґрунтується на згадці у підробленому документі XVIIІ ст. – грамоті Стефана Баторія 1576 р., та на помилковому хронологічному визначенні археологічних комплексів, здійсненому, головним чином, на основі нумізматичних знахідок, не може вважатися переконливо доведеним науковим фактом і вимагає додаткового, достовірнішого обґрунтування із залученням профільних фахівців та використанням сучасних опублікованих аналогій. Оскільки частина дослідників наполягає на існуванні цієї пам’ятки, при тому вони вже не виносять це до мети дослідження, але визначають як беззаперечне досягнення «відкриття козацької Самарі і встановлення її часового та територіального передування Богородицькій фортеці», то задля встановлення істинності заявленого виникає нагальна необхідність всебічного незаангажованого аналізу здобутого археологічного матеріалу, звітів польових досліджень та інтерпретаційних публікацій.

У зв’язку з сумнівами щодо наявності чітко датованих і насичених реально синхронним матеріалом періоду гіпотетичної козацької Самарі (передусім – опублікованих закритих комплексів), абсолютною відсутністю в польських, українських і російських архівах писемних джерел щодо існування козацької Самарі, чи будь-якого іншого поселення у пригирловій частині р. Самара в XVI–XVII ст., окрім Новбогородицької фортеці, вважаємо за доцільне визнати на даному етапі дослідження легендарність цього топоніму.

Остаточне розв’язання питання щодо можливості виникнення і функціонування козацького поселення впродовж XVI–XVII ст. буде можливе тільки після повного дослідження пам’ятки, ґрунтовних археологічних розвідок та розкопок, як на території сел. Шевченка, так і навколо нього. Попередньо ж, виходячи з вищенаведеного, ми можемо говорити тільки про археологічне закриття «козацької Самарі», як науково не доведеної.

Постскриптум емоційний

Впродовж років про ось цю Самарь було написано багато. В тому числі і мною. Помилки накопичені і розтиражовані. Рівень компетентності і археологів, і істориків продемонстрований: коли минулого року щонайменше два професори-історика публічно співали про грамоту Стефана Баторія як достовірне джерело – що тут вдієш? При цьому один з них – переконував міський депутатський корпус передатувати місто від випадкової знахідки…

Дякуючи колегам, котрі або взяли активну участь у написанні статті, або консультували низку викладених положень, або впродовж років “виносили мозок” запереченнями існування оцієї Самарі, стаття написана і пішла до друку. Фактично, ми виконали функцію власне істориків, котрі повинні були викласти джерелознавчий аналіз наших навколоісторичних роздумів і спитати: а де ж отой Самар?

Зараз відбувається профанація решток здорового глузду в темі ранньої історії пам’ятки, коли, м’яко кажучи, романтики називають легендарний “доновобогородицький” етап можливого існування пам’ятки Старим Самаром чи Старою Самар’ю, притягуючи до цього етапу об’єкт, котрий реально існував в 1730-х – 1790-х рр та вносячи, м’яко кажучи, такий собі сумбурчик. Для чого вони це роблять і на яких підставах? Питайте у них.

Але сподіваюся, що бодай до кінця року “просунутий” пул нашої містечкової історичної думки роздуплиться статтею “Писемні джерела на підтвердження існування козацької Самарі“, не вплітаючи сюди за звичкою і Новобогородицьку фортецю, і реальну Стару Самару. Бо триндіти – не мішки тягати.

І про археологію, вірніше “їхтамнетів”. Археологія дійсно може багато. Коли грунтується на писемних джерелах та на відповідальному ставленні до пам’ятки. Але коли юридично “їх там немає”. коли вони юридично копають зовсім інший об’єкт, але паралельно “шакалять” саме тут і залишають за собою нелегально викопані і незакопані погреби чи санвузли (2013 р. на світлинах), то що тоді можна сказати про якість досліджень і висновків?

Перепрошую, коли когось зачепив.

Віктор ВЕКЛЕНКО

Spread the love

LEAVE A RESPONSE

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *