Ukraine's.Inside.Review

Україна: погляд зсередини

Новини

Замальовки – «зі-львовки»

«Гаслом Дивізії було: «Моя Честь називається Вірність!» на жаль, Європа забула і про Честь, і про Вірність. Всім правлять великі гроші та шкурні інтереси»

З виступів на перепохованні загиблих бійців дивізії Галичина у с. Червоне

Отже, і самій дивізіяї і її історії нав’язливо ліплять в сучасному інформполі України (переважно тієї, що «не-Західна») дві чітких прив’язки:

  • структурну – дивізія Ваффен-СС;
  • географічну – «Галичина».

Що повинно (за давньою-предавньою фантазією) взагалі відрізати її від України і всього українського.

Як, власне, і з іншими утвореннями – УПА, ОУН, батальйонів «Роланд»/«Нахтігаль», УВО, та що там – і з армією Махна, і з військом Петлюри чи Скоропадського і т.д.

А потім, може статися (а подеколи – і вже стається) – і від багатьох сьогоднішніх організацій, добровольців, окремих осіб.

Так, всі ці утворення часто-густо важко сприймали одне одного, взагалі ставали по різні сторони барикад, перебуваючи навіть разом з одного боку – проти російського більшовизму та імперіалізму.

І сьогоднішні теж таке буває, чи не так? Багато з нас, хто по один бік проти агресора, вже так пересварилися і понавалювали публічно одни одному, що мама дарагая…

Але є один абсолют, який власне і цікавить – «Україна понад усе!».

Ви можете мені сказати, що вони зрадники і людоненависники, що вони вбивали своїх же односільчан, мирних людей.

«Волинська різня» а-ля Царьов і все такеє…

Авжеж, ви читали про це в книжках по історії УССР, бачили фото якихось документів з радянських бібліотек і архівів; можете навіть спробувати видерти очі та виколоти вуха.

Але ж, краще в свої наплюйте та розітріть.

Бо своїми я бачив і чув живих людей, українців, що воювали за Україну. Які не брехали, ні собі ні іншим; для яких знищити українця, свого, односельця – це абсурд ганебний; і цього не зітреш ні з реальності ні з пам’яти. Які сприймають Україну тільки в одному форматі – єдину, незалежну, неподільну, свою і щасливу:

– Доброго дня, пане Михайло (молодий хлопчина у “мультикамі”)

– Доброго! (Михайло Клюба, вояк дивізії)

– Як Ваше здоров’я?

Міцний ще у погляді дід дивиться з іронією і подивом, усміхаючись:

– Ти про що питаєш? Яке здоров’я? Мені вже 92 роки…

Виступ військових капеланів у с. Червоне Золочивського району, на Меморіальному дивізійному цвинтарі на панихиді по загиблим:

– Ми повинні бути єдиними! І пам’ять про тих, хто загинув за Україну – теж повинна бути єдиною! Не зважаючи на те, у якому війську їм довелося воювати – чи то дивізійники «Галичини», чи вояки УПА, чи ті, хто воював з окупантом у лавах радянської армії за Україну, чи сьогоднішні добровольці і воїни.

Юрій Дацко (ГО «Резерв дивізії «Галичина») питає у хлопця (теж у військовому однострої) з Франківська:

– Ти сам приїхав? А «ім’ярек» не привіз?

– Ні. В нього інсульт стався. Зараз у лікарні.

– Ой, біда. Як же це воно так?!

Здивовано та по-доброму:

– Та як так – йому вже 98. Ото й так.

Виступ першого заступника Львівської ОДА. Привітання і слова пошани від імені голови і взагалі ОДА, від «команди Порошенко».

Це ж державний орган, я так розумію – Обласна державна адміністрація?

Виступ спокійний, врівноважений, без абсурдного «клєймєнія».

Почесна варта – хлопці з НГУ, присутні особи офіцерського складу, військовий оркестр, салютування при перезахороненні віднайдених рештків вояків дивізії.

Присутні – декілька сотен осіб. Різних, зовсім різних.

Панихіда, молитва. Люди підспівують. Знаючи текст напам’ять.

Андрій Рой, веселий снайпер з фотоапаратом.

– Я вже давно такі репортажі роблю. Мене колись і якось викликали до керівництва, кажуть: «Ти що таке твориш? Ти що, фашистів фотографуєш? Та ти і сам, в такому разі – фашист!».

– А я їм і відповідаю: та якщо ви так вважаєте, якщо ви і їх і мене так рахуєте, то нехай так і буде – я фашист! Але було би краще хоч трохи головою вам думати і хоч трохи дізнатися та поспілкуватися.

Ігор Іванько з Зеноном Врублевським. Старий вояка вже не бачить, але навпомацки подає руку, сухе та міцне рукостискання, відкрите та щире.

– Це хлопці з Дніпра.

– Такі здорові та браві вояки, Зеноне! (жіночка, що тримає вояка за лікоть)

– Дякую вам, хлопці, бийте ворога за Україну, я вас прошу! (Зенон)

Голос не тремтить, посміхається.

Чолов’яга, місцевий, але років 10 живе в Іспанії:

– Хлопці, ви з Дніпра?

– Так, приїхали хоч побачити та особисто дізнатися, що і як. Бо вже дістало по радянським книжкам тільки історію знати.

– А розкажіть, як воно там було – на початку 2014-го, у Дніпрі. Як все формувалося?

– Ну так і так… (хвилин 5-10)

– Молодці. Я чесно вважаю, що Схід та Центр України виявилися молодцями – Дніпро, Полтава, Запоріжжя, Харків! Як би не вони, не знаю, що і було би. А наші он бач – на заробітки повтікали від війни.

– Та не треба так. Багато було людей з усіх усюдин України. Врешті – решт, вона одна-єдина, а статистика по регіонам – то таке, загальна все одно не буде вище 10%, завжди і всюди.

Бродівський район, с. Підгірці. Старий замок, монумент радянському солдату (не зруйнований), монумент воякам дивізії трохи далі.

Молитовна панихида, зі словами:

– За всіх, хто загинув у боротьбі за Україну та її незалежність…

Священик співає. Поруч стоїть хлопець-поліцейський, років до 35. Кашкет зняв, повторює тихо за священиком, теж напам’ять.

Виступає голова сільради, звертаючись до дивізійника – мешканця села Євгена Кавича:

– Пане Євгене! Ми всі Вас дуже поважаємо і на Вас рівняємося!

Євгену Ковачу вручають почесну відзнаку – Хрест. Дідусь ледь-ледь підводиться, з двома ціпками. Але твердий та міцний, як гарматний лафет.

Підійшли сфотографуватися разом.

Стоїть, хитається, але стоїть. Підтримуємо трохи. Поруч ще Зенон Врублевський, ще хлопці.

Всі – чьоткі! Ми навіть трохи в шоці. Відкриті, щирі обличчя, погляди, такі ж слова.

– За Україну воювали, тільки за неї!

– А ви аж з Дніпра приїхали? Дякуємо вам, хлопці!

– Ми починали, а ви кінчайте вже цю справу (тиснуть руки, крепко, як в лещатах).

– Обіцяємо! Ми їх обов’язково кінчимо!

– Ми дуже багато надій покладаємо на Європу! Але Європа наразі не має вже ні Честі, ані Вірності! Все підкорено потягу до капіталу, до збагачення, до вигадування фальшивих цінностей! (із виступу Василя Бичко, трохи своїми словами)

І назавжди – «Україна понад усе!»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Замальовки – «зі-львовки»

Spread the love

LEAVE A RESPONSE

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *